вторник, 25 октября 2016 г.

Уроку Історії. Микита Хрущов.

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (*3 (15) квітня 1894, Калинівка — 11 вересня 1971) — перший секретар КПРС (1953–1964), ГоловаРади Міністрів СРСР (1958–1964), Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).

Народився у селі Калинівка Курської губернії (тепер Курська область) в селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селянами. Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас овець, телят.
В 1908 році, коли Микиті минуло 14, його сім'я переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних та пивних лавок. Микита знову найнявся пасти корів, чистив котли на шахтах. Потім був взятий учнем слюсаря, допомогав ремонтувати шахтарське обладнання.
У 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-их років став низовим партійним робітником, з 1926 — секретарем Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій Академії в одній групі з дружиною Сталіна Надєждою Алілуєвою і, завдяки даній нею персональній характеристиці, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього.


З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов очолював КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СРСР. У жовтні 1964 внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.
За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСРГаличини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни кривавий терор на західно-українських землях, організація більшовицької партизанщини під час Другої світової війни, голод 1946–1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.
Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом й уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особиСталіна. М. Хрущов вжив рішучих заходів до забезпечення країни продуктами харчування, розпочавши аграрну реформу[2]: були встановлені підвищені, більш обгрунтовані, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; для вирішення зернової проблеми ініційоване освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства були переведені із управлінського апарату на роботу до села; була розпочата реорганізація МТС, здійснений продаж техніки колгоспам; були списані борги колгоспів минулих років; був скасований податок на особисте господарство; почалося призначення пенсій колгоспникам; було дозволено видавати паспорти сільським жителям. Була здійснена перебудова управління промисловістю і сільським господарством: утворення раднаргоспів, промислових районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські тощо.